Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 травня 2010 року цивільна справа №2-2911.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі судді Дмитренко А.М. при секретарі судового засідання Вангородській О.С. розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 2 справу за позовом Особа-1 до Білоцерківської медико-соціальної експертної комісії Київської області, 3-ї особи: управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради, управління Пенсійного Фонду України в м.Білій Церкві, про визнання дій МСЕК неправомірними,-

встановив:

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що на запит управління ПФУ в м.Білій Церкві до Білоцерківської міжрайонної МСЕК щодо визначення часу настання інвалідності у позивачки з метою призначення їй пенсії по втраті годувальника як інваліду з дитинства 14.11.2008 року МСЕК було винесено заочно рішення про час настання інвалідності до досягнення повноліття за діагнозом “уроджена глухонімота”, таке рішення позивач вважає необґрунтованим, оскільки справжній діагноз- “придбана глухота з дитинства”, що підтверджується її трудовою книжкою, довідкою ЛТЕК від 26.07.1974 року, свідоцтвом про народження, позивач зверталася зі скаргами на дії МСЕК до Київського обласного бюро СМЕ, МОЗ України, але це позитивних результатів не дало. А тому вона просила суд визнати дії Білоцерківської міжрайонної МСЕК неправомірними, зобов’язати відповідача відкорегувати своє рішення про час настання у неї інвалідності від 14.11.2008 року у графі за діагнозом “придбана глухота з дитинства”.

В судовому засіданні представник позивача за дорученням за допомогою перекладача Особа-2 надав до суду письмову заяву про збільшення позовних вимог і просив суд визнати позивачку інвалідом з дитинства внаслідок захворювання, пов’язаного з воєнними діями у період Великої Вітчизняної війни, але під час розгляду справи в суді 24.06.2010 року представник позивача знову уточнив позовні вимоги і просив задовольнити позов в тій редакції, в якій він був поданий до суду.

Представник відповідача - головний лікар Білоцерківського міжрайонної МСЕК позов не визнав, в суді пояснив, що вперше позивачка була оглянута Білоцерківською МСЕК 26.07.1974 року, на підставі медичних документів, оформлених міською лікарнею №1 з діагнозом “Вроджена глухонімота” їй було встановлено 3 групу інвалідності від захворювання з дитинства, 13.10.2008 року вона була повторно оглянута МСЕК і згідно наданих документів їй встановлено 2 групу інвалідності з дитинства довічно, 17.11.2008 року згідно запиту управління ПФУ був зроблений висновок про час настання інвалідності у позивачки з дитинства до повноліття по діагнозу “вроджена глухонімота” згідно медичних документів, інші документи для розгляду на комісію не поступали і підстави для зміни причини інвалідності відсутні.

Представник управління ПФУ в м.Білій Церкві як 3-ї особи просив вирішити спір на розсуд суду, пояснив, що позивачка з 28.05.1985 року отримує пенсію за віком, є учасником війни, інвалідом з дитинства, з 02.02.2009 року їй призначено пенсію по втраті годувальника, в матеріалах пенсійної справи є копія висновку МСЕК про час настання у неї інвалідності від 17.11.2008 року, який було надано на запит управління ПФУ, оригінал висновку передано до управління соцзахисту для призначення позивачці державної соціальної допомоги по Закону “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію та інвалідам”.

Представник управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради як 3-ї особи також просила вирішити спір на розсуд суду, пояснила, що позивачка зверталася із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни, але для вирішення цього питання їм необхідна довідка МСЕК про причину інвалідності, пов’язану з воєнними діями в період Великої Вітчизняної війни, а оскільки позивачка є інвалідом з дитинства , причина інвалідності - “уроджена глухонімота”, то підстав для надання їй статусу інваліда війни згідно з п.5 ст.7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” немає.

Заслухавши пояснення представника позивача, надані за допомогою перекладача, ознайомившись з письмовими поясненнями представника позивача, які приєднані до справи, заслухавши пояснення представника відповідача, представників 3-х осіб, оглянувши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Так, по справі встановлено, що позивач Інформація-1, має статус учасника війни, з 07.10.2008 року є інвалідом 2 групи з дитинства довічно, перебуває на обліку в управління ПФУ в м.Білій Церкві та одержує пенсію по втраті годувальника, що стверджується копією посвідчення учасника війни серії номер-1 від 26.05.1997 року, копією довідки МСЕК №312354 від 13.10.2008 року, копією пенсійного посвідчення від 11.03.2009 року серії номер-2.

З матеріалів справи також вбачається, що 17.11.2008 року Білоцерківською міжрайонною МСЕК було винесено висновок про час настання інвалідності у Особа-1, згідно якого встановлено, що виявлена патологія і ступінь функціональних порушень дає підставу визнати її інвалідом з дитинства до повноліття за діагнозом “уроджена глухонімота”, вона визнається інвалідом 2 групи з дитинства довічно, що слідує з копії цього висновку.

Позивач звертається до суду і просить суд зобов’язати МСЕК внести відповідні зміни до вказаного висновку щодо часу настання інвалідності в графі за діагнозом “придбана глухота з дитинства” замість “уроджена глухонімота”.

При вирішенні цього спору суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.6 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом.

Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.

Згідно з п.35 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою КМ України від 22.02.1992 року №83 /в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення/, рішення медико-соціальної експертної комісії може бути оскаржене до суду в установленому порядку.

Як передбачено п.18 Положення, міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров’я, пов’язане з виконанням своїх трудових обов’язків.

Тобто, Білоцерківська міжрайонна МСЕК при винесенні рішення про час настання інвалідності у позивачки діяла в межах своїх повноважень.

Відповідно до п.1.2 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом МОЗ України від 07.04.2004 №183, зареєстрованим в Мінюсті України 22.04.2004 року за №516/9115, з метою об’єктивної оцінки стану здоров’я і ступеня обмеження життєдіяльності при огляді у МСЕК в кожному випадку проводиться комплексне обстеження хворого: опитування, вивчення необхідних документів, комісійний огляд усіма членами МСЕК та оцінка стану всіх систем організму, вивчення всіх необхідних даних лабораторних та функціональних методів дослідження.

Постановою КМ України від 03.12.2009 року №1317 затверджено Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності , відповідно до п.14 якого причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, встановлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

Таким чином, виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, для встановлення групи інвалідності, визначення часу настання інвалідності МСЕК керується відповідними медичними документами.

В судовому засіданні було оглянуто медичну справу позивачки за №813, в якій є акт обстеження МСЕК від 17.07.1974 року, коли вона вперше проходила огляд на МСЕК, направлена на огляд Білоцерківською міською поліклінікою, в направленні серед діагнозів інших спеціалістів вказано діагноз лікаря-лора : уроджена глухонімота, цей діагноз було також підтверджено при огляді МСЕК, медичні документи, які б підтверджували інші об’єктивні дані про початок захворювання позивачки, в медичній справі відсутні.

Не було надано таких документів і під час розгляду справи в судовому засіданні.

Так, представник позивача для підтвердження своїх позовних вимог посилався на те, що позивачка в період війни в неповнолітньому віці працювала в колгоспі і втратила слух з невідомих причин, тобто, глухонімота у неї придбана, а не вроджена.

В матеріалах справи є копія довідки про те, що позивачка дійсно працювала в колгоспі “Ленінський шлях” в 1944 році і мала 38 трудоднів, але ці довідка ніяким чином не свідчить про те, коли позивачка захворіла-під час роботи чи з народження.

В письмових свідченнях мешканців с.Пилипчі, які надані суду, вказано тільки на те, що ці особи працювали разом з позивачкою в роки війни і позивачка була інвалідом з вадами слуху /глухонімота/ у неповнолітньому віці у воєнні роки, але також з цих показів не вбачається, чи була хворою позивачка з дитинства до того, як почала працювати в колгоспі, чи захворіла під час роботи.

Представником позивача надано також суду копії архівних довідок про те, що документи школи-інтернату для глухих за 1936-1941 р. не збереглися, а тому відсутні докази того, чи навчалася в цій школі-інтернаті позивачка.

А тому суд вважає, що при винесенні висновку про час настання інвалідності Білоцерківська МСЕК діяла відповідно до своїх повноважень, рішення приймалося на підставі наданих МСЕК медичних документів про час настання інвалідності у позивачки, до того ж, 13.10.2008 року позивачка була оглянута спеціалістами МСЕК при її звернення щодо встановлення 2 групи інвалідності в результаті погіршення стану здоров’я.

Безспірних доказів, які б викликали сумнів у правильності висновку МСЕК, представником позивача суду не було надано, тоді як відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Крім того, в своїх письмових поясненнях представник позивача посилався на те, що Особа-1 має всі підстави для надання їй статусу інваліда війни у відповідності з п.5 ст.7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Але згідно п.5 ст.7 вказаного Закону, до інвалідів війни належать особи, які стали інвалідами внаслідок воєнних дій громадянської та Великої Вітчизняної воєн або стали інвалідами із зазначених причин у неповнолітньому віці у воєнні та повоєнні роки.

А будь-які документи , які підтверджують той факт, що позивачка стала іналідом внаслідок воєнних дій у неповнолітньому віці , у неї відсутні.

Таким чином, суд вважає даний позов необґрунтованим і відмовляє в його задоволенні.

На підставі ст.4 Декрету КМ України “Про державне мито” позивач звільнена від сплати судового збору на користь держави.

Керуючись ст.6 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, ст.7 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”,

Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою КМ України від 22.02.1992 року №83, Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженим постановою КМ України від 03.12.2009 року №1317, Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом МОЗ України від 07.04.2004 №183, зареєстрованим в Мінюсті України 22.04.2004 року за №516/9115, ст.ст.10,60,79,88,209,212-215 ЦПК України, суд-

вирішив:

В задоволенні позову Особа-1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Дмитренко А.М.