В Україні, як і в більшості інших країн світу, діє правовий принцип римського права “Незнання закону не звільняє від відповідальності”. Але, насправді дуже багато людей не мають уявлення про те, коли, за що і як їх можуть притягти до відповідальності. Напевне, що досить вірним буде припущення, що більшість населення України не знає дуже значної кількості законодавчих приводів і підстав для відповідальності, а все напевне не знає ні хто, навіть юристи. Значною мірою це пояснюється громіздкістю, заплутаністю, зарозумілістю та при всьому цьому, ще і суперечливістю нашого законодавства.

Тому слід розповісти хоча б про деякі сторони цієї проблеми. У цій статті буде йтися про основи цивільної відповідальності особи і прав на відшкодування шкоди, які виникають внаслідок рятування життя, здоров’я і майна іншої особи.

Гадаю, що всім відомо, що рятувати життя іншої людини мають право не лише відповідні спеціалісти, а і будь яка особа. Дуже часто в таких випадках, здоров’ю або майну рятівника завдається шкода. Зазвичай, ніхто ні під час рятування життя іншим людям, та навіть після того не думає про відшкодування цієї шкоди, особливо, якщо не відомий винуватець трагічного випадку – третя особа, дії, якої призвели до небезпеки життю і здоров’ю людини (наприклад, злочинець), або такого винуватця взагалі не існувало (спасіння потопельника, спасіння на деяких видах пожеж, тощо).

Але, за законом шкода, завдана непрофесійному рятівникові підлягає відшкодуванню у повному обсязі. При чому, відшкодувати її повинна держава (стаття 1161 і частина 1 статті 1162 Цивільного кодексу України), але лише у тих випадках, коли людину рятували від реальної загрози для її життя і здоров’я. Але, слід знати, що наша держава лише декларує солодкі наміри, та добитися відшкодування не буде просто. Якщо Ви рятували життя людині і Вам було завдано шкоду, то навряд чи знайдете державний орган, який добровільно погодиться відшкодувати Вам таку шкоду. У кращому випадку Вам дадуть медаль, що теж не погано, але не достатньо.

Тому, для того, щоб отримати відшкодування, знадобиться піти до суду, подати позов до районної (міської) державної адміністрації та до державного казначейства. При цьому Вам знадобиться довести реальність загрози для життя і здоров’я особи, яку Ви рятували і документально підтвердити суму завданої Вам шкоди (довідки медичних установ, товарні і касові чеки про вартість Ваших витрат на лікування, про вартість одягу, іншого Вашого пошкодженого майна, тощо) і сам факт завдання Вам і Вашому майну шкоди (довідки органів міліції, МНС, товарознавчі дослідження, тощо).

При подачі позову буде виникати ще проблема з підсудністю справи: чи то це буде адміністративний позов, чи то це буде цивільний позов? Морока, скоріш за все, буде значна, тому навряд чи хтось за це візьметься, якщо завдана шкода є не досить значною. Та все ж, раджу тим, хто істотно пошкодив при спасінні особи своє здоров’я, не вагатися і звертатися до суду. Ще раз нагадую: держава зобов’язана відшкодувати таку шкоду у повному обсязі.

Якщо ж, людина рятувала не життя та (або) здоров’я, але тільки майно іншої особи і при цьому пошкодила (втратила) своє власне майно, то держава за це відповідальності не несе. Таку шкоду майну рятівника повинен відшкодувати власник (володар) цього майна. Але тільки в тому випадку, якщо пошкоджене має істотну цінність. При чому, власник майна має відшкодувати таку шкоду з урахуванням його матеріального становища. Розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося. Чи має пошкоджене майно рятівника істотну цінність і яким чином враховувати матеріальне становище особи, майно якої врятовано – вирішує суд на підставі доводів і доказів, які надали сторони (звісно, якщо вони не дійшли згоди самостійно).